Вітер всередині

  🤍 Привіт. Сьогодні — про мам-пінгвінів. Я помітила, що на дитячих майданчиках усі мами трохи як пінгвіни. Ходять слідом за своїми “яйцями” 😄 І неважливо, який майданчик, який вік дітей — картина одна й та сама. Кожна мама поруч. Кожна пильнує. І ніби всі однаково — але в кожної своя стратегія. Свої “не лізь”, “обережно”, свої домовленості і погляди. А “яйця” що? А “яйця” собі живуть життя 😄 Граються, знайомляться, падають, встають, знову кудись біжать. І це так кумедно — спостерігати за цим всім. І трохи прекрасно. Бо разом з ними можна ще раз погратись у пісок, покататись на гойдалці, і навіть потанцювати під “Черепаху” 🙂 А ще кожна мама тихенько вірить, що її “яйце” виросте в дуже класного пінгвіна. Сьогодні ми якраз так і жили: майданчик, танці, какао, дорога до діда з бабою, ігри з татом. Звичайний день. Трохи одноманітний — але дуже теплий. 🤍

  🤍 Привіт. Сьогодні — про інерцію. Про ту, коли ти настільки “знаєш як”, що навіть не перевіряєш. Їдеш собі на автоматі. Ми сьогодні їхали громадським транспортом. Вийшли — і треба перейти дорогу. Шестиполосне шосе, між іншим. Я впевнено йду на “свій” пішохідний перехід. Іду — і думаю: ну як так, навіть розрив не зробили? Йду далі: та вони взагалі… ще й “зебру” чимось замалювали. І головне — йду і думаю, яка я бідна-нещасна, як мені незручно, і які навколо йолопи 😄 Стою, чекаю, поки машина пропустить. Перейшла. Дзвоню Максу, обурена: «Там взагалі вже все зіпсували!» А він каже: «Там давно зробили наземний перехід. І переходу там вже немає». 🙂 І тут я розумію, що щойно перейшла з дитиною шестиполосне шосе там, де переходити вже не можна. Бо я “знала”, як там. От така інерція. Коли ти настільки впевнений, що навіть не дивишся. І іноді “йолопи навколо” — це просто ти, яка не оновилась 😄🤍

  🤍 Привіт. Сьогодні — про слово «всі». Я його не дуже люблю. Особливо коли звучить: «всі такі», «всі роблять так», «всі однакові». Бо в такі моменти мені завжди хочеться спитати: хто ці “всі”? 😄 Бо світ, який я бачу — він взагалі не про “всі”. Він про дуже різних людей. Про дивних, смішних, складних, тих, хто думає не так, робить не так і живе по-своєму. І, чесно, так значно цікавіше. І найкраще цьому вчитися у дітей. Вони не узагальнюють. Вони дивляться — і кожного разу знаходять щось нове. Наче вперше. І в цьому стільки життя і радості, що хочеться трохи так само. Тому “всі” — це якось нудно. Я за “по-різному”. 🤍

  🤍 Привіт. Давно не писала. І сьогодні навіть не знала, про що. А потім просто вийшла на вулицю — і зрозуміла, що навколо вже весна. Тепло. Сонце. І земля пахне чимось новим. Новим життям. Уже розцвіли кульбаби. Абрикоси. Ми гуляли з Вікою, і я показую їй: «Диви, яка кульбаба». Нарвала їй маленький букет. Вона бігає, радіє, щось там збирає, я паралельно говорю з мамою по телефону — звичайний такий момент. І тут Віка біжить до мене в повному захваті. Щось несе в руках. Я така: «Ну що там, багато кульбаб?» А вона: «Мама, какаха!» 🙂 І от як би не було гарно, сонячно і красиво — треба бути начеку. Бо поруч із кульбабами іноді трапляється всяке 😄 І, здається, не тільки з кульбабами. 🤍