Вітер всередині

  🤍 Привіт. Сьогодні — про вітер. Я навчила Віку ловити ураган 🙂 Коли надворі сильний вітер, ми стаємо просто йому назустріч. Розтягуємо руки і “ловимо” його. Кажемо, що вітер нас обіймає, цьомає, лоскоче щоки й очі. І Віка так сміється в ці моменти, що неможливо не сміятись разом із нею. Тепер, коли надворі вітряно, вона одразу каже: «Хочу ловити вітер!» І мені так подобаються ці наші маленькі ритуали. Такі прості, трохи смішні, але дуже “наші”. Бо, мабуть, дитинство і складається з таких речей. Коли сонце “лоскоче”, вітер “цьомає”, а ви стоїте посеред двору і ловите ураган 🙂 І в такі моменти я якось особливо сильно щаслива. 🤍

  🤍 Привіт. Сьогодні — про лінь. Не ту, де не хочеться мити посуд чи вставати зранку. А про іншу. Мені останнім часом трохи лінь знайомитися з новими людьми. Точніше навіть не знайомитися — а “дружити”. Бо познайомитись — це легко. Побалакати теж. І людей навколо багато цікавих. Але все частіше ловлю себе на думці, що мені добре просто… спостерігати. Перекинутися кількома словами. Посміятись. Піти далі. Без оцього “давай якось зустрінемось”, “треба не загубитись”, “скину тобі щось”. І це навіть не про байдужість. Просто, мабуть, з віком починаєш трохи берегти свій простір. І дуже цінувати людей, які вже “свої”. Тих, з ким не треба старатись, вигадувати теми чи бути “цікавою версією себе”. Може, це і є доросла лінь 🙂  А може комфорт🤍