Вітер всередині

  🤍 Привіт. Сьогодні — про біг. І про маленькі початки. Я сьогодні вперше, мабуть, за рік побігала. І це було супер. Я люблю бігати. Бо коли я біжу — я живу цим моментом. Я насолоджуюсь тим, що роблю. І навіть якщо втомилась — у мене звідкись з’являються сили. А ще біг звільняє. І це суперкласно для настрою. Я тоді добра 🙂 І сьогодні я собою дуже пишаюся. Поки я бігала, Віка гралася з чудовою Сашею. Вони малювали сонечка і так добре поладнали, що Віка навіть не кожного разу помічала, як я пробігаю повз. І для мене це окреме щастя. А ще сьогодні Віка вперше сказала «дякуємо». Не «дакен-дакен», а прямо чітко і красиво. І це теж маленьке досягнення. І ще — какао. Бо після такого дня воно особливо смачне. А ще ми сьогодні вичісували Бублика. Нашого великого, пухнастого кота. І начесали з нього стільки шерсті, що можна було зв’язати шапку. Бублик, звісно, був не в захваті. Навіть кілька разів намагався мене з’їсти, але ми з Вікусею довели справу...

🤍 Привіт. Сьогодні — про людей-інструкцій. Тих, у кого все чітко: один, два, три, чотири, п’ять. І ніяк інакше. Якщо раптом треба три і шість — вибачте, так не передбачено 🙂 І я зараз не про точність. Я люблю, коли все чітко і зрозуміло. Але ще більше люблю, коли в людини є щось понад інструкцію. Бо іноді це всього лиш: відчинити трохи раніше, затриматись на кілька хвилин довше, не сказати “не можна”, а хоча б подумати. І знаєш, що цікаво? Часто “не можна” кажуть свої. А потім якась малознайома людина така: «Та давайте подумаємо» — і все якось вирішується. І я от щиро не до кінця розумію людей-інструкцій. Мене вони не дратують — швидше дивують. Особливо думка, що в якийсь момент ти можеш залежати від людини, яка просто не виходить за межі “можна чи не можна”. А бувають інші — неідеальні, трохи буркотливі. І в мене є свій критерій: з ким би я пішла в розвідку. І от з такими — пішла б. Бо це працює на якомусь інтуїтивному рівні- ти просто відчуваєш. І добре, що такі люди є. Бо інструкц...

🤍 Привіт. Сьогодні — про слухняність. І про те, чому я не люблю це слово. Мені здається, дитина не повинна бути слухняною. Вона повинна бути живою і голосною. Бігати, сміятися, питати, хотіти і не хотіти. Бути допитливою, кмітливою, з вогником в очах. І найважливіше — відчувати, що поруч є той, хто підтримає, а не той, кого треба боятися і просто слухати. Я сама ніколи не була слухняною. Зі мною боролися, але я трималася 😎 І знаєш — я не була підлою. Просто жива. І завжди зі збитими колінами, навіть узимку. Хоча іноді, звісно, “зручнішою версією мене” батьки були б задоволені більше 🙂 І я точно знаю: між зручною і трохи босячкою — я завжди оберу босячку. А ще сьогодні ми багато гуляли з Танею. І з кожною зустріччю я ще більше розумію, як сильно її люблю. Час дуже чітко показує, хто твій. Твій — це той, кому хочеться подзвонити і сказати: «Привіт, ти як там, жива?» 🙂 Сьогодні Віка вперше кинула гроші вуличному музиканту і їла млинець, називаючи його к...

  🤍 Привіт. Сьогодні — про людей. Різних, дивних, цікавих і дуже справжніх. Як часто, коли ми йдемо вулицею, ми дивимося на інших: як вони одягнені, як рухаються, як говорять. І сьогодні був прям день таких людей — імпозантних, трохи кумедних і дуже колоритних. Я бачила “ковбоїв у стилі Матриці”. Жінку, яка дивилася на все так підозріло, ніби спецагент. А ще ми зайшли в «Ярослав» купувати постіль. І там — зовсім інший світ. Все ідеально рівне, розкладене по кольорах, дуже чітке і… дуже серйозне. Настільки, що стало навіть трохи не по собі. І я зловила себе на думці: мене лякає надмірна ідеальність. Коли все занадто правильно — ніби щось не так. Я люблю простоту. Живість. Коли речі трохи “дихають”, коли є рух, легкість. Ми з кумою там постійно сміялися — атмосфера була така серйозна, що хотілося ще більше сміятися. Наче знову по 10 років 🙂 І, до речі, один із плюсів гуляти з дитиною в колясці — якщо раптом дуже хочеться посміятися або хтось здається тр...