Пісочниця

🤍

Привіт.

Сьогодні подумала, що увага дуже схожа на воду.

Вона просочується всюди.

У стосунки.

У роботу.

У знання.

У дітей.

Навіть у звичайну пісочницю.

Сьогодні ми з Вікою пішли гратися до бабусиної пісочниці.

І я побачила, що вона заросла травою.

Наче зовсім недавно тут будувалися замки, пеклися пісочні пироги і ховалися скарби.

А тепер між піском уже пробилася трава.

І я подумала, що так, мабуть, працює все.

Те, чому ми приділяємо увагу, живе.

Росте.

Змінюється разом із нами.

А те, до чого довго не торкаємося, потроху починає заростати.

Не тому, що воно погане.

Просто всьому потрібна турбота.

Потім ми вирвали бур’ян, пригребли пісок, і пісочниця знову стала красивою.

А ще знайшли мурашок, павука і купу важливих дитячих справ.

Віка досліджувала їх із таким захватом, ніби відкривала нову планету.

І я знову подумала про те саме.

Увага схожа на воду.

Вона непомітно просочується всюди.

І якщо хочеш зрозуміти, що для тебе справді важливо, достатньо подивитися, куди йде твій час.

Бо саме туди тече і твоя увага.

Кажуть, що про важливе говорять слова.

А мені здається, що про важливе більше розповідає час.

Те, на що ми його витрачаємо.

Те, до чого повертаємося знову і знову.

Те, чому віддаємо свою увагу.

Іноді достатньо просто прийти.

Подивитися.

Доторкнутися.

Приділити трохи часу.

І тоді навіть звичайна пісочниця знову стає місцем для пригод. 🤍